Перша леді України пані Людмила Янукович

Пам'ятаю, коли по телевізору показали дружину Фьодрича, це викликало масове пожвавлення. Люди почали жартувати: "А прикинь, якщо вона буде Першою Леді". І реготали при цьому. От і дожартувалися...
Як сказала Герман: "Це буде перша дійсно народна Перша Леді".
Ходили чутки (а може це і правда), що після її промови про наколоті апельсини, майбутній президент вибив їй кілька зубів. Після чого Людмила довго не з'являлась на публіці. Так довго, що, коли вона разом із чоловіком прийшла голосувати на парламентських виборах, журналісти попросили її відійти.


Після того, як Януковича обрали президентом я затамував подих і чекав, якою ж стане Перша Леді.. Чи піде вона в салон краси? Чи купить собі сукню? І тут вона каже, що не буде Першою Леді, а буде просто вирощувати онуків.
Піні Людмила, очевидно, ще пам'ятає про стусани п'ятирічної давності. Однак! Так вже заведено, що Перша Леді - це титул, який потрібно вміти носити. Так вже заведено, що Перша Леді часто супроводжує президента на офіційних прийомах і банкетах, влаштовує благодійні бали. А "наша" - буде з онуками сидіти.

Як жити з новим президентом?

Я задав це питання собі одразу. І, напевно, половина українців задали собі те саме.
Янукович - людина, яка п'ять років тому була буквально ворогом держави. І раптом - президент.
Найбільше мене лякає введення другої державної мови. Хоча Віктор Федорович вже заявив, що з цим питанням він спішити не буде. От і добре...
Друге, що мене бентежить, це те, що він, м'яко кажучи, не ерудит. І Ахмєтову всі пам'ятають, і Чехова, і інших. Ну і з новенького те, що він при першому своєму закордонному візиті в якості президента, переплутав Косово з Черногорією, а Південну Осетію з Північною (послухати його помилку можна тут: http://focus.ua/politics/103628). Я навіть вигадав, як надалі уникнути подібних конфузів! Янукович має взяти образ мовчазного дона. Він буде зухвало лежати в кріслі і тільки майже непомітними жестами вказівного пальця буде роздавати команди своїм підлеглим. Уявіть собі конференцію в Брюселлі, де Янукович не говорить, а просто щось крутить пальцем. А Герман, ака стоїть безпосередньо біля мікрофона каже: "Дон Віктор каже, що він згоден..", і т.п. І Януковичу легше, і за країну було б не так соромно.
Хоча іноді я думаю: Росія якось пережила Єльцина, у якого був маразм. І США пережило Буша молодшого, який видавав просто перли. І ми якось переживемо нашого нового президента. Ну, або хоча би будемо намагатися.

Олімпіада 2010 у Ванкувері

Приблизно тиджень тому закінчилася Олімпіада 2010. Для мене почалася вона з того, що ми з дружиною пропустили прямий ефір її відкриття. Хоча й хотіли його подивитися. Та і саму Олімпіаду подивитися не вийшло через роботу.
Очевидно, наші українські спортсмени перейняли "наш градус". Як можна було не отримати жодної медалі? Навіщо ж тоді так долеко їхати? Аж до Канади. Поїхали б кудись в П'ятихатки чи Халеп'я.
І чомусь мені згадалася Зубрилова. Бувша надія України на золото з біатлону. Згадалося те, що у 2002 році вона змінила громадянство з українського на білоруське, і почала представляти Білорусію на всіх чемпіонатах. Є таке слово "запроданец" чи, в даному випадку, "запроданка". Так, я вважаю її запроданкою. Але продатися її змусило керівництво не тільки білоруське, але й українське. Бо білоруси запропонували їй вигідніші умови, а ми не змогли їх перекрити. Сама Зубрілова, ніби, казала, що в Білорусії їй будуть забезпечувати сніг протягом всього року. От вона і перейшла туди, де є змога тренуватися - вона ж спортсменка.
Можливо, ця чи подібні ситуації ще багато років будуть заважати нашим займати призові місця. Тут мають думати високопосадовці і самі спортсмени. Забезпечте спортсменів тренувальними базами, шановні керівники держави. А ви, спортсмени, не продавайтеся, навіть якщо за власну державу доведеться їхати не на лижах, а на дошках, вирваних з паркану.

Перша публікація

Сьогодні я вирішив створити цей блог. Я вже пару місяців про це думав, але руки не доходили. Я не знаю, чи буде цей блог комусь корисний окрім мене, тим більше, що створюю я його українською мовою. Я українську мову дуже люблю, але в інтернеті її ще менше, ніж в реальному житті. Але я не піддамся. Хай краще блог буде маловідвідуваним, ніж я наступлю собі на горло!
Назвати блог я вирішив "Блог звичайної людини - життя в Україні".
По першій частині назви:
Дійсно - я звичайна людина. Не зірка. Не БОМЖ. Маю дружину. Про дітей поки не думаємо. Живу в Києві, в двокімнатній хрущовці.
По другій частині назви:
Я буду намагатися висвітлювати і аналізувати події, які відбуваються в Україні. Можливо, і на філософію проб'є колись.
Отже, запускаю в плавання корабель-блог "Блог звичайної людини - життя в Україні". Сподіваюся, він не потоне. І не через те, що "таке" не тоне!